Багато на світі гарних місць, проте жодне з них не зрівняється з церквою.
✔️Щож таке церква? Будівля? Ні.
Це зібрання людей, яких об’єднує любов до їх Бога — Господа Ісуса Христа.
Для нас це місце, де ми спільно занурюємось у присутність Божу. Де наповнюємось думками Христа співаючи Слово, розмірковуючи над Словом, щоб жити цим Словом протягом тижня, щоб втілювати Його у своє життя. Це місце, де Дух Святий через Писання , через братів та сестер змінює та корегує наші думки. Не вистачить слів, щоб описати всю красу Нареченої Христа.
Проте найпрекрасніше місце є також ціллю номер один для диявола, який докладає всі свої зусилля, хитрість та брехню, щоб знищити Церкву Христа. Один з прикладів його брехні є думка, що церква не потрібна. Навіщо приходити кудись, якщо можна вірити Богу — як то кажуть — у душі? Інша брехня дещо майстерніша за попередню: вона погоджується з тим, що церква потрібна, проте навіщо йти у помісну церкву, якщо можна переглядати онлайн-трансляції служінь інших церков, не беручи участі у служіннях та житті помісної церкви?
Подібні брехливі думки вплинули на те, що на світі збереглись церкви (маємо на увазі як будівлі), проте вони не живі, це духовні муляжі. Вони перетворились на музеї або їх переробили на нічні клуби, кафе чи інші подібні заклади.
При цьому всьому нам потрібно пам’ятати, що Церкву Христа не знищити. Ісус, сказав Петру, що «…ворота пекла не здолають її» [Мт. 16:18]. Так, не здолають. Проте ворота пекла можуть здолати одну людину, одну сім’ю, яка все ж піддалась на диявольську оману.
Цю оману розсіює Писання.
У книзі Дій апостолів ми читаємо як після проповіді Петра, віруючі «перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах…кожного дня перебували однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті…» [Дії 2:42, 46]
Павло у листі до римлян пише, щоб вони «однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа»
[Рим. 15:6]
Отож, будьмо пильні, щоб не повірити диявольській омані і цінуймо свою церкву, як цінує її Сам Христос, який віддав Себе за неї.
«Де твій скарб, там буде і твоє серце»
[Євангеліє від Матвія 6:21]
Що таке у даному випадку «серце»?
Це наші бажання, емоції, думки. Все, що ми складаємо у наше серце, буде виходити з нас. Серце людини за своєю природою є злим та брехливим [Єремія 17:9], це є спадком гріхопадіння. І власними зусиллями ми не здатні його змінити.
Для цього і прийшов Христос. Хоча Він знає наше зіпсуте серце, наші наміри та мотиви [Єв. від Ів. 2:24-25], Він прийшов щоб дати нам нове серце, що наповнене Духом Святим, мудрістю, бажанням догоджати Його Духу, а не нашим тілесним бажанням.
Отримавши нове серце, ми повинні його охороняти. Охороняти понад усе. Бо воно є основою всього хто ми є і що робимо [Приповісті 4:23]. Потрібно слідкувати за тим, що ти впускаєш у своє серце, що сієш.
Пам’ятай: твоє життя через 20-30 років — плід насіння — хорошого чи поганого — яке ти сієш у своє серце сьогодні.
Прийди до Христа і Він дасть тобі нове серце. Бережи його понад усе. Турбуйся про нього: сій в нього насіння Божого слова, перебуваючи в ньому, щоб принести плід Духа — змінене Христом життя, яке буде показувати навколишнім Його славу.
Ось вершини, які нам треба подолати:
• Народження згори. Потрібно усвідомити, що існує Бог і Він святий, а я грішний.
• Потрібно не тільки усвідомити, що ти грішний, але і попросити Господа, щоб Він простив тебе, зробив Своїм, зробив святим.
І це відноситься не тільки до нас. Ми не маємо вважати, що досягли цієї вершини, якщо самі поклоняємось Богу. Відразу нам потрібно йти далі, прагнути, щоб не тільки поклонялись Йому ми, але і наші діти та близькі.
• Служіння Господу на роботі.
Ти підкорюєш цю вершину, коли вчишся виконувати свою роботу досконало, чесно і чисто, як для Господа, а не для людей.
• Розвивай духовну спрагу по Богу.
Це бажання проводити з Ним молитовний час у таємній кімнаті або просто по дорозі куди-небудь, жага до читання Його Слова, до духовної бесіди з братами та сестрами.
Досягаючі ці вершини, пам’ятай, що одному тобі їх не подолати. На Еверест не підіймаються одинаки. Ісус — не Бог одинак, Він брав з Собою учнів, вів їх, для того, щоб вони вчились підтримувати одне одного, як і Він свого часу підтримував їх.
Війна в нашій країні це також вершина і її ми не подолаємо поокремо. Але з нами Бог. Він дає здатність переходити через гори різних висот. А також в нас є церква, спільнота, яка підтримає одне одного на шляху до наших вершин.
Буває Бог допускає в наше життя кризи, через які веде до стану зламаності та впокорення. Він це робить не для того, щоб помучити, а щоб відкорегувати наше серце.
Кризи розбивають нашу самовневненість, виявляють крихкість наших опор у вигляді інших людей, речей, занять… Натомість скеровують нас до думки, щоб міцна опора є і вона в Бозі. Вони змінюють хибне уявлення, що ми здатні знайти благословіння ще в чомусь крім Нього. Вони зривають з нас маску релігійності і виявляють наше справжнє відношення до Христа.
Потреба — ось, що ми усвідомлюємо в цей час. Ніхто і ніщо крім Бога не здатне задовольнити її — ось, що починаємо розуміти.
Таким чином, Бог через кризи веде нас до стану зламаності, а зі зламаності — коли ми усвідомили, що нашу найглибшу потребу здатен задовольнити лише Він — до незламності. Бо тільки Він є скеля непорушна, фортеця міцна
